Напевно, ви чули про події у Києві, хоча подібне відбуваеться уже і в інших містах рідної України. Я не хочу писати про політичні протиріччя, не хочу розповідати, як я ставлюся до нинішнього президента.
Просто мені боляче дивитись на це кровопролиття, на жорстокість. Мені тривожно розуміти, що це відбувається із моїм народом, поруч зі мною, вбивають, калічать, знущаються над людьми. Пліч о пліч українці бьють, відстоюють свою свободу, брат за брата! Але я не розумію такої ненависті один до одного, нібито беркут, міліція- це наші вороги. Ні, вони також є чиїмось синами та батьками. У мережі існує багато інформації про жорстокість "наших захисників", я ,знов таки, не розумію цього.... Навіщо? Ми один народ, одна сім'я. Не краще було б об'єднатись і вирішити все мирним шляхом? Напевно, я надто наївна та юна...
Пропоную вам прочитати вірш Івана Франка, який він написав ще у далекому 1880 році
Гімн
Вічний революцйонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськiї тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою, —
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.
Вічний революцйонер —
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
Миру та злагоди♡
